На горизонті туман

796

Інтерв’ю з акад. НАН України Борисом Гриньовим про “Горизонт-2020”

Підписання Угоди про участь України у Програмі ЄС з досліджень та інновацій "Горизонт-2020", що відбулося 20 березня цього року, викликало в політичних і наукових колах певну ейфорію. Щоправда, вона швидко розвіялася в тих, хто кинувся подавати грантову заявку і… наразився на звичні доморослі перешкоди. Образно кажучи, на українському горизонті досі не розвіявся туман, який заважає просуванню до цієї глобальної програми. 

Ми звернулися до академіка НАН України Бориса ГРИНЬОВА, який має великий досвід управлінської роботи та участі в міжнародних проектах, з проханням поділитися своєю думкою про програму "Горизонт-2020".

— Борисе Вікторовичу, як ви вважаєте, чому досі не ратифіковано Угоду "Горизонт-2020"? На думку керівництва МОН, усі необхідні документи підготовлено.

 — Кілька днів тому у Міністерстві освіти і науки відбулося засідання, присвячене питанням імплементації асоційованої участі України у програмі "Горизонт-2020". Проект закону про ратифікацію Угоди пройшов тернистий шлях погоджень багатьох міністерств та відомств і, як поінформував заступник міністра Максим Стріха, 30 травня направлений у Кабмін. Будемо сподіватися, що парламент ухвалить його до літніх канікул. Безперечно, приєднання України до великого європейського проекту — це розширення можливостей у науково-технічному співробітництві з Євросоюзом. Але для ефективного використання переваг цієї Угоди (щоб членські внески в програму України, як асоційованого члена, не перетворилися на марнування бюджетних коштів) необхідно терміново, до кінця року, вирішити чимало завдань, причому як на законодавчому рівні, так і в організаційному плані. 

— Які це завдання?

— Завдання законодавчого рівня в тому чи іншому вигляді вже неодноразово озвучувалися у процесі громадського обговорення Угоди. Це і вирішення питання щодо повернення ПДВ, і розробка митних умов ввезення унікального обладнання на тимчасовій і постійній основі, механізми реалізації цих умов і багато чого іншого, що здається неістотним при політичному розв'язанні питання, але може стати нездоланною перешкодою у процесі практичної реалізації проектів.

— Наприклад? 

— Прикладів безліч. Якщо ми (українська організація) стаємо керівниками з якось напряму, то отримуємо певну суму на свій рахунок в Україні. Згідно з існуючими у нашій країні правилами ми зобов'язані одразу ж продати частину отриманої валюти. А ми повинні цю валюту розподілити між учасниками. Тобто будемо змушені її купувати, щоб заплатити їм.   Європа таких правил зрозуміти не може. Наша нормативно-правова база вкрай складна. Отже, потрібно вносити зміни до відповідних документів, уписуючи "крім програми Г-2020". Ці питання досі не врегульовані, і взятися за їх вирішення слід негайно. В організаційному плані питань, які необхідно вирішити, ще більше. Річ у тім, що повернення хоча б 50% внесків на фінансування проектів українських учених, про яке говорять політики, є далеко не автоматичним. Ці кошти, потрапивши до фонду програми, виділяються виключно на конкурсній основі. І якщо проекти з України, за підсумками експертних розглядів, з погляду актуальності, рівня науково-технічного рішення або масштабності виявляться в рейтингу нижче за проекти інших країн, то Єврокомісія, звісно, спрямує кошти на реалізацію більш рейтингових проектів. У програмах науково-технічного співробітництва вже не раз були випадки, коли та чи інша країна не могла повернути навіть частину коштів, перерахованих як членські внески, через відсутність конкурентоспроможних пропозицій. 

— Гіпотетично подібна ситуація з українськими проектами можлива?

— Ми розраховуємо, що до 50% внесків України можна буде повернути для реалізації унікальних проектів та отримання т.зв. технічної допомоги. Але це мають бути проекти високого рівня. Тобто йдеться аж ніяк не про автоматичне відшкодування або повернення. Ось приклад Молдови: вона внесла кошти в 7-му Рамкову програму, сподіваючись, що все повернеться, однак так і не отримала тих грошей.
 
Щоб не потрапити в подібну ситуацію, необхідно мати кілька глобальних — національного, а ще краще європейського рівня — науково-технічних проектів системного характеру або, якщо це фундаментальні роботи, — то рівня світового. Це, у свою чергу, вимагає організації попередньої експертизи пропозицій при державному органі, відповідальному за науково-технічне співробітництво з Євросоюзом. Така експертиза, звісно, необхідна лише для проектів, які висуває Україна. 
Це завдання не таке просте, як здається, з урахуванням нинішніх реалій, бо для його розв'язання потрібні висококваліфіковані незалежні експерти, котрі мають можливість і здатність працювати об'єктивно та оперативно, щоб вкладатися в затверджувані Єврокомісією графіки розгляду пропозицій. Такі фахівці працюють переважно в наукових установах НАН України та інших національних академіях країни.
 
Досить важлива роль належить при цьому також представникам країни у відповідних інстанціях Єврокомісії. Оскільки асоційоване членство передбачає тільки дорадчу функцію, уповноважений представник нашої країни повинен бути комунікабельним, мати високу кваліфікацію та неординарну здатність переконувати постійних членів комітетів європейських органів у значущості, актуальності та високому науковому рівні пропонованих українськими вченими проектів.

— Наші вчені й наукові організації вже вийшли з пропозиціями таких проектів? Хто цим займається чи координує цю роботу?

— Наскільки мені відомо, поки що таких пропозицій не надходило. Вважаю, необхідно видати спеціальний наказ МОН щодо реалізації програми "Горизонт-2020", і тоді буде зрозуміло, хто і за що відповідає. 

— Статус України в європейській програмі як асоційованого члена передбачає можливість залучення українських експертів до оцінки проектів?

— Це, безперечно, важливе питання, що вимагає розгляду й вирішення. Для нас відкривається можливість брати участь у 14 програмних комітетах і тематичних експертних групах. У всіх таких комітетах і групах мають бути наші експерти високого рівня. Зрозуміло, вони повинні бути не тільки визнаними фахівцями у своїй галузі, а й досконало володіти англійською, мати досвід роботи в міжнародних організаціях і водночас добре знати ситуацію в Україні. На мій погляд, було б виправданим зібрати форум з нашою науковою діаспорою, оскільки українські вчені, що працюють на Заході, уже добре інтегровані в наукові процеси, і саме вони могли б стати такими експертами.  Наступне важливе питання. Один із напрямів програми "Горизонт-2020" спрямований на підтримку інноваційних проектів для малого й середнього бізнесу. На ці цілі в рамках програми виділяється понад 17 млрд євро. У нас малий і середній бізнес живе своїм життям. Для участі українських підприємств у великих європейських науково-інноваційних ініціативах для промисловості, насамперед державно-приватного партнерства, доцільно створити в міністерстві центр (або невеликий підрозділ), який би цим опікувався.
 
На мою думку, під кутом "Горизонту-2020" необхідно переглянути всю міжнародну діяльність. На цей час основними одержувачами коштів на таку діяльність у нашій країні є академії наук і МОН. Представники академічних наукових організацій і міністерства повинні зібратися разом і окреслити пріоритети на найближчі роки. Щоб не займатися науковим туризмом, як раніше, а спрямувати зусилля на співробітництво з високотехнологічними країнами, такими як Швеція, Норвегія, Ізраїль, — з метою подачі спільних проектів у рамках програми "Горизонт-2020". 
Але найголовніше, що мусимо робити негайно, — законодавчі зміни. Закон про ратифікацію Угоди має бути розглянутий у парламенті разом з пакетом документів про відповідні зміни в законодавстві.

— Деякі вчені вже беруть участь у цій програмі й не скаржаться, що їм щось заважає…

— Напевно, знаходять якісь обхідні шляхи. Як кажуть, що голіший, то мудріший. Але, боюся, настане момент, коли через те, що ми не сплачуємо внесків, до наших проектів будуть відповідно ставитися і просто їх відхиляти.

Насправді результати участі України в "Горизонті-2020" поки що не дуже тішать. 2014-го у рамках цієї європейської програми отримали фінансування 10 українських організацій і відомств, серед яких — КНУ ім. Т.Шевченка, НТУУ "КПІ", НАУ, Інститут космічних досліджень НАН України, Державне космічне агентство України, Інститут економіки і прогнозування НАНУ. Загальна сума отриманого фінансування становить близько 762 тис. євро. Тоді як торік Єврокомісія виділила на проекти програми "Горизонт-2020" понад 3,6 млрд євро. Програма діє вже два роки, у ній беруть активну участь десятки країн, а ми досі… "запрягаємо".

— Коли і скільки Україна має заплатити? 

— Перший внесок треба зробити вже 2016 р. І він чималенький. За свою участь у "Горизонті-2020" Україна повинна заплатити 35—36 млн євро. За нинішнім курсом це приблизно 1 млрд грн, які наша держава має внести протягом п'яти років. Ця сума більша за ту, яку Україна отримала за роботи в 7-й Рамковій програмі. Тоді це було близько 27—28 млн євро. Звичайно, в "Горизонті-2020" відкриваються ширші перспективи участі. Нас допускають до таких напрямів, куди раніше Україна не мала доступу, але для цього в державі має бути побудована злагоджена система участі у програмі. Цим, по-моєму, ніхто не займається.

— Чому? Уже створені й працюють національні контактні пункти.

— Вийшов наказ міністра, створили НКП, на які хочуть скинути всю роботу. Але у цих пунктів — інше призначення, зовсім інші функції, там можна отримати консультації. Але ж є питання, яких ці НКП вирішити не можуть. 

Якщо держава вкладає кошти, то має бодай повернути їх, не кажучи вже про те, щоб заробити. Сьогодні відкрили ці шлюзи, і в багатьох виникає ілюзія, що все потече само по собі. Так не буває. Нам ніхто нічого не винен. Ми отримали доступ до змагального процесу, причому є багато напрямів діяльності, де ми можемо взяти участь. Та навряд чи варто очікувати великих успіхів, бо там важко перемагати навіть маститим західним ученим. Оскільки є такі підводні kaмені й айсберги, обійти які без лоцманів неможливо. 

На завершення хочу наголосити: якщо невідкладно не вирішити названих та інших завдань, пов'язаних із процесом практичної реалізації умов асоційованого членства у програмі "Горизонт-2020", Україна ризикує замість користі отримати лише збитки. Замість інтегрування в європейське науково-технічне співтовариство, залучення додаткових коштів та отримання умов для розв'язання важливих проблем наша країна просто втрачатиме навіть ті убогі фінанси, які має сплачувати як членські внески, нічого не набуваючи в галузі науково-технічного розвитку, без якого нині стати високорозвиненою державою неможливо.

ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ. УКРАЇНА, № 20
Лідія Суржик
05.06.2015

Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/science/na-gorizonti-tuman-_.html