У Національній академії медичних наук України новий президент – Віталій Іванович Цимбалюк. Ті, з ким йому доводилося працювати, дружити, зустрічатися, кажуть, що у нього золота душа і лицарська натура, неординарні здібності і невичерпна енергія.
Не кращі часи у нашої рідної згорьованої, змученої чварами України. Девальвація професіоналізму, людських чеснот, знецінення тренованого людського розуму по всій вертикалі влади викликає в суспільстві небачений досі шабаш абсурдів. Бачачи все це, хочеться не закричати, заволати: схаменімось, замислимось, подумаймо (якщо ще лишилося чим),що ми всі наробили і продовжуємо робити зі своєю державою із людськими долями в ній, та хоча б означимо реальногуманний вихід із ситуації,що склалася. Машини ненависті працюють з обох сторін. І доки вся енергія, що ними продукується, не перейде в іншу якість, в свою протилежність, нічого не вдієш, немає таких слів і таких жестів, щоб зупинити розлючений натовп, що біжить, станете в нього на дорозі – розчавить. Як знайти рішення, коли немає відомих рішень ні в історичному аспекті, ні в дні сьогоднішньому? Як не потрапити під владу обставин? Сподівання на поміч ззовні залишаються лише сподіваннями. Адже (цитую Бісмарка): «Сильні держави ведуть себе як бандити, а маленькі держави – як повії».
Таке життя і не треба його проклинати. Замість того, щоб весь час лаяти темряву, краще, як радять мудрі люди, запалити хоч одну свічку. Тож шукаймо і увіковічнюймо в слові приклади того кращого, що ніколи не зникало з української землі. Розповідаймо про подвижників серед нас, українців. Бо в них і сила, і слава, і вічність держави нашої.
Життя академіка Віталія Івановича Цимбалюка – розумника і справедливця, нинішнього організатора медичної галузі науки України, портрет якого друкується на першій сторінці обкладинки «Трибуни», яскравий приклад такого подвижництва. Про многотрудні дні його, отакого собі ломового коня,на якого хоч який вантаж поклади, довезе і з будь-якого бездоріжжя вибереться, про його діяльну любов до України та її такого різного, але нашого рідного українського народу і буде ця розповідь. Насамперед зазначу: мабуть, Всевишній обрав його для науки і праці в ній, бо все, чим він живе – це наука, наука, наука… І своєю роботою в ній він являє нам приклад найвищого пілотажу в її магнетичній силі. А кожний фініш успішно виконаних ним справ перетворюється у старт для нових. Починав він наукову діяльність з вивчення лікувальних можливостей базового методу малоінвазивної хірургії головного мозку – стереотаксичної нейрохірургії, а дійшов до реального проведення відновних втручань на глибинних структурах головного мозку. Першим на планеті очолив ще в 1988 році перше в світі відділення відновної нейрохірургії і успішно працює в ньому.
У Вікіпедії про В.І. Цимбалюка читаємо:
«Основні напрями діяльності:
- відновна нейрохірургія,
- функціональна та стереотаксична нейрохірургія,
- нейрохірургія периферичної нервової системи,
- нейротрансплантація,
- нозокоміальні інфекції,
- історія нейрохірургії.
Організатор та керівник нового напряму в нейрохірургії – відновної нейрохірургії. Розробив технологію і вперше провів нейротрансплантацію у хворих з органічними ураженнями нервової системи (дитячий церебральний параліч, апалічний синдром, епілепсія, наслідки черепно-мозкової та спінальної травми, дегенеративні захворювання тощо).
Впровадив у клініку вітчизняні електростимуляційні системи для лікування больових синдромів, спастичності, епілепсії».
Його наукові ідеї, розробки пройшли випробування часом і гідно поповнили українським внеском скарбницю світової науки. Праця для нього завжди була і є вищим мірилом людської честі і гідності, найважливішим елементом життя інтелектуального, емоційного і вольового. І повсякденну роботу цей потужний вчений і практик будує, враховуючи перспективу, на інноваційних наукових засадах, дотримуючись високої культури ідей, думок і вчинків. У цього висококласного теоретика, архікомпетентного організатора медичної галузі численні науковці вчаться вмінню докопуватися до істини, вчаться глибині аргументації і масштабності мислення, активній громадянській позиції, здатності без страху вступати у двобій з наявним злом, вчаться інтелігентності і шанобливості у ставленні до колег, вчаться вмінню слухати і говорити, дотримуватися коректності, поважати вибір іншої людини, накладати на себе самообмеження.
Віталій Іванович Цимбалюк – особистість, спонукаюча до взаєморозуміння і ефективної спільної роботи. Відносини з колегами і взагалі з людьми, з якими зводить його доля, будує на ідеях справедливості, добродійства, злагоди і несуєтності, дотримуючись морального закону в душі. А як гідно і делікатно піднімається він по своїй і лише своїй стежині, нікого і ніколи не зіштовхуючи не лише зі своєї, а навіть з паралельної колії. Це воістину життя нашого чесного інтелігента,переконаного в можливості справедливості на землі. Характерно, що і на пронизливих вітрах суспільних перемін він не перелицьовувався на марші, залишаючись прикладом максимальної чистоти і добропорядності. Ніколи і ніде небув помічений в підступності чи підлоті, нікого не затоптував, не підкреслював своєї значущості. Зумів подолати звабливу можливість якнайкраще і якнайширше проявитися в новій іпостасі на новій посаді,не замаячив на телеекранах, неперенаситив своєю персоною пресу. Хоча пропозицій було і є чимало. Він і в цьому випадку не зрадив своїй сутності, для якої головне – це робота, робота, робота. Не дозволяє він собі і витрачати час на одповіді недоброзичливцям (а в кого їх немає), і тим безпринципникам, що жигають по верхнім поверхам, не дозволяє собі втягуватися у втомливу боротьбу, аби не витрачати фізичні й інтелектуальні сили на якесь «ге». У кожний конкретний момент він робить те, що найбільше потрібно для справи, для людей, для держави.
Доля дала йому можливість реалізувати закладені природою здібності, інтелект, енергію, ефективно використати здобуті знання і стати явищем в медичній галузі. Це ж саме ним віднайдені методи проведення експериментальних і клінічних досліджень ефективності трансплантації нейрогенних клітин при патології нервової системи; зроблено детальний аналіз молекулярних механізмів клітинного циклу активації апоптоза, диференціації й самовідтворення нейрогенних стовбурових клітин. А згадаймо, що вперше в світі здійснені під керівництвом В.І. Цимбалюка та ним особисто експериментальні дослідження впливу нейротрансплантації на відновлення мозочка після його травматичного пошкодження та розробка оптимального його лікування шляхом відновної нейрохірургії, зокрема тканинної нейроінженерії. До цих відкрить про власний відновний потенціал мозочка, ефективність нейротрасплантації при його ушкодженні у царині нейронауки не було нічого відомо. В.І. Цимбалюк здатний заглянути за горизонт, побачити майбутнє медичної науки і працею своєю сприяти його наближенню. Величезний запас вірності науці і правді, запас любові до людей, до природи, до краси життя і діяння в душі Віталія Івановича. І ці особливості його вдачі, характеру, його сутності настільки фундаментальні, настільки глибоко в ньому, що, думається, закладені на генетичному рівні татом Іваном Гордійовичем і мамою, діяльною і мудрою, улюбленицею односельців Галиною Мусіївною, дідом Мусієм Кіндратовичем, бабусею Лікерією Панасівною, прапрапрадідусями і прапрапрабабусями, які жили в минулому й позаминулому тисячоліттях на мальовничій Рівненщині, оберігаючи і прикрашаючи життям своїм рідну землю. Рід Цимбалюків здавна славився добрими ділами у Волинському краї. А нинішній продовжувач його – Віталій Іванович – думається, досягнув вершин. Аби повніше і документальніше окреслити масштаби діяльності В.І. Цимбалюка, підґрунтя його могутнього наукового авторитету та джерело сили, процитуємо думки про нього корифеїв української медичної науки.
Юрій Панасович Зозуля, академік НАНУ, академік НАМН України, згадуючи спільну роботу з В.І.Цимбалюком, його спокійну та послідовну наукову продуктивність, в одній зі своїх статей писав:
«Віталій Іванович виявився здібним учнем нашого незабутнього Вчителя – академіка Андрія Петровича Ромоданова, який саме на нього покладав особливі сподівання, всіляко сприяючи його творчій еволюції… З Віталієм Івановичем приємно і легко співпрацювати, бо головне в його намаганнях та рішеннях – не амбітність, а щире бажання спільного успіху в діяльності Інституту. В усякому разі, я завжди відчував його надійне плече, щире серце і глибокий позитивний розум».
Володимир Давидович Розуменко, заслужений лікар України, головний онконейрохірург НАМНУ, керівник клініки внутрішньо-мозкових пухлин:
«Більше тридцяти років ми працюємо разом з Віталієм Івановичем в Інституті нейрохірургії і досить добре знаємо один одного. Віталій Іванович відомий своїми оригінальними дослідженнями, науковими пошуками і розробками. Віталій Іванович – це вчений і педагог, який підготував плеяду висококваліфікованих фахівців – нейрохірургів і невропатологів, розсудливий, зважений, дотримуючий коректності при спілкуванні з колегами і етику у стосунках з хворими, клініцист, талант якого підкріплений глибокими знаннями анатомії і фізіології, хірургії, неврології, фундаментальних наук. Він заслуговує глибокої поваги….Ми плідно співпрацюємо в науковій і клінічній діяльності, беремо участь у проведенні конгресів, з’їздів, конференцій, знаходимо порозуміння практично з усіх питань».
Ісаак Михайлович Трахтенберг, член-кореспондент НАНУ, академік НАМНУ у статті «Благородна місія», констатував:
«Віталій Іванович Цимбалюк успішно пройшов складні етапи свого становлення як творчого дослідника і обдарованого хірурга, став відомим вченим-клініцистом, відомим не лише в Україні, а і за її межами. Його життя – це наполеглива багаторічна праця, радощі і прикрощі, досягнення, помилки, які слід було долати, прагнення до новацій і не завжди здійснені надії,копітка повсякденна праця нейрохірурга, діагноста, оператора, зцілювача. Віталій Цимбалюк істинний цілитель у вищому розумінні цього слова. Успіх шанованого мною Віталія Цимбалюка, до якого відчуваю дружні почуття, зримий. Побажаю ж йому своєю повсякденною діяльністю, активною громадянською позицією, практичними професійними діями впливати на зміни світу на краще».
Микола Єфремович Поліщук, член-кореспондент НАМНУ в одній із книг пише:
«Сказати гарно про Віталія Івановича Цимбалюка – це дуже мало. Його характер, доброта, широта інтересів дозволяють стверджувати, що він вміє жити, любити, працювати і від усього цього дістає задоволення та намагається дати задоволення іншим. Його девіз,на мій погляд, – не заважати іншим жити тим життям, яким вони хочуть. У обраному ним напрямі досліджень функціональної нейрохірургії Віталій Іванович досяг вершин і сам є вчителем цього напрямку. Вдячний долі,що ми знайомі і можемо спілкуватися».
Станіслав Костянтинович Євтушенко, професор,головний редактор«Міжнародного неврологічного журналу» у вітанні В.І. Цимбалюку з обранням його президентом НАМНУ пише в очолюваному ним журналі:
«Особистими науковими досягненнями й громадянською позицією Ви довели пріоритет української науки. Медична громадськість країни впевнена, що керований Вами корабель під назвою «храм науки» досягне ще більших висот і визнання вітчизняних робіт не тільки в Україні, але і закордоном».
Анатолій Миколайович Морозов, доктор медичних наук, професор, заслужений лікарУкраїни у статті про «Нотатки про колегу» стверджує:
«В.І. Цимбалюк – привітна, лагідна та чуйна людина, з відкритою душею, яка завжди переймається чужими проблемами і яку так приємно та вдячно відчувати своїм колегою…Він кожен день в пошуках. Чи це стосується перспективних лікувальних методик, чи розробки принципово нових наукових напрямків. Пізнати ще непізнане і вирішити ще невирішене! Це в його характері – характері небайдужої людини і справжнього вченого, який ставить перед собою найскладніші завдання і зовсім не заради якихось амбіцій вперто йде до мети, відважно приймаючи на себе всі удари та складності, що зустрічаються на дорозі.…Найголовніший результат його роботи – це здоров’я, повернуте тисячам вдячних пацієнтів, серед яких багато хто вважався безнадійним. … Дякую долі за радість бути поруч з цією прекрасною людиною, яка вже так багато зробила в житті. Впевнений,ще більше зробить попереду».
Щоб процитувати всіх достойників, які говорили і говорять добрі слова проЦимбалюка, називаючи його «сіллю землі української», людиною, що творить славу Україні,не вистачить всього обсягу нашого журналу. Життя його склалося і відбувається успішно.Не обділений він нелюдським визнанням, ні любов’ю найближчих і найдорожчих йому людей: дружиниТамари Борисівни, дочки Юлії, сина Ярослава, родичів і друзів, всерозуміючих, вірних, щирих, які завжди з ним, а він з ними в своїх думках, серці, щоденних турботах.
РЯДКИ З БІОГРАФІЇ:
Народився Віталій Іванович Цимбалюк 26 січня 1947 року в с. Симонів Гощанського району Рівненської області.
У 1970 році закінчив з відзнакою Тернопільський Державний медичний інститут. Рік працював невропатологом у селі Великі Межирічі на Рівненщині.
У січні 1971 року був направлений на курси первинної спеціалізації з нейрохірургії до Київського НДУ нейрохірургії. І відтоді навіки в цій науково-дослідній і лікувальній установі. Починав клінічним ординатором, дійшов до заступника директора, гідно подолавши всі сходинки кар’єрного зростання, залишаючи наступникам повчальний досвід сходження.
У 1976 році захистив кандидатську дисертацію, а через дев’ять років докторську на тему «Нейрохірургічне лікування спастичності у хворих з екстрапірамідною патологією».
У 1989 році присвоєне вчене звання професор.
З 1990 року – заступник директора Інституту нейрохірургії імені академіка А.П. Ромоданова АМН України.
А з 1993 року ще й завідувач кафедри нейрохірургії НМУ ім. О.О. Богомольця.
З 1988 року керівник клініки відновної нейрохірургії.
Першу державну премію України в галузі науки і техніки одержав за розроблення і впровадження нових методів діагностики та хірургічного лікування ушкоджень периферичної нервової системи, організацію спеціалізованої хірургічної допомоги в Україні. ( Указ Президента№1190/960 ) у 1996 році.
А наступного року за вагомий внесок у розвиток охорони здоров’я, впровадження сучасних методів діагностики і лікування, високу професійну майстерність Указом Президента України (№604) В.І. Цимбалюку присвоєне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». У 2002 році йому вручено Державну премію України в галузі науки і техніки за розробку на базі фундаментальних досліджень нових біотехнологій для одержання клітинних та тканинних алотрансплантатів (Указ Президента України №1171/2002).
Про світове визнання наукових досягнень В.І.Цимбалюка і популярність свідчить обрання його членом Міжнародного Товариства патофізіологів; Всесвітньої та Європейської асоціації нейрохірургів; Європейської асоціації функціональних та стереотаксичних нейрохірургів; Європейської асоціації кріохірургів; виконавчого комітету Європейського товариства нейрореабілітологів і.т. д.
Особлива його заслуга в створенні наукової школи, знаної і шанованої нейрохірургами, неврологами, кріохірургами, нейрореабілітологами світу.
В ній 72 докторів і кандидатів медичних наук. Серед них уславлені науковці: Страфун, М.В. Кваснецький, О.М. Хонда, А.Т. Сташкевич, Л.Д. Пічкур, О.О. Гончарук, М.А. Сапон, І.Б. Третяк, М.С. Бровченко, В.М. Жданова, П.С. Гудак, Г.І.Дyбинa, К.А. Кардаш, О.І. Троян, В.Л. Дідковський, О.Б. Лазарєв та інші.
Формування В.І. Цимбалюком нових напрямків роботи наукової школи успішно продовжується. Глибокі дослідження в галузі нейротрансплантації, здійснювані експериментаторами, шліфуються клініцистами. Результати роботи виплеканої В.І. Цимбалюком наукової школи високо оцінювались на багатьох наукових форумах не лише України, а й країн близького зарубіжжя: Росії, Білорусі, Грузії, Молдови, Литви, Естонії та країн далекого зарубіжжя: США, Великої Британії, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Мексики, Австралії, Марокко, Швейцарії, Болгарії, Польщі, Чехії, Словаччини, Кувейту, Данії, Ізраїлю.
Написав понад 1000 наукових робіт, в тому числі 60 монографій, підручників, посібників, довідників. Серед них слід відзначити такі подієві видання: монографія «Спинной мозг. Элегия надежды», написана В.І.Цимбалюком разом з В.В.Медведєвим і видана 2010 року обсягом близько тисячі сторінок, присвячена пам’яті А.П. Ромоданова, в ній в більш-менш доступним стилем (наскільки це можливо в глибоко теоретичній розробці) чітко окреслено походження, становлення, морфологію основних термінів і понять, розкрито розвиток спинного мозку від множинного до цілого; молекулярні механізми становлення периферичних аферентних і еферентних зв’язків спинного мозку, подано методи лікування його травм, результати досліджень ефективності імплантацій. Ця книга безумовно, наукова глиба. Як, до речі, і монографія «Нейрогенні стовбурові клітини», в якій вперше в світі було закладено основи нейротрансплантології, які нині успішно реалізуються в практичному лікуванні».
Викликала інтерес у світі і монографія В.І. Цимбалюка «CE. RE.BELL UM або мозочок» написана у співдружності з В.В. Медведєвим і Ю.Ю.Сенчиком і видана 2013 року, де у гранично стислій структурованій формі викладено уявлення про будову, розвиток та функцію мозочка, його роль у функції та патології психічної сфери людини, патогенез травми мозочка, відновне його лікування, дані результатів експериментальних досліджень впливу нейротрансплантації на відновлення мозочка після його травмування.
Звичайно, ці видання не для масового читача. Схвальні ж відгуки про них неврологів, нейрохірургів, нейрофізіологів, патофізіологів, морфологів, студентів медичних і біологічних факультетів, а також інтернів, клінічних ординаторів, магістрів та аспірантів із зазначених спеціальностей засвідчують: для підготовки висококласних фахівців і популяризації специфічних знань зроблено потрібну справу.
Здобутком є і науково-публіцистична книга В.І. Цимбалюка «Історія української нейрохірургії в портретах», видана у 2014році. Вона зацікавила не лише фахівців. Передмову до неї Віталій Іванович розпочинає так:
«На превеликий жаль, час біжить швидко. А час – це фактор, перед яким відступає все у світі. Час забирає в небуття не тільки мільйони людських доль, а й цілі міста, держави та цивілізації. Час забирає все – і добре, і погане».
Цитую, аби наші читачі могли відчути і думки і влучність та красу висловів цього автора. В ній Віталій Іванович розповів про життя, працю і внесок в медичну науку корифеїв вітчизняної нейрохірургії: В.О.Беца, П.С.Бабицького, Л.О. Корейші, П.С. Тарасенка, О.І. Арутюнова, А.П. Ромоданова, М.К. Бротмана, Т.М. Сергієнка, Б.С. Хомінського, Л.Є. Пелеха, О.Л. Духіна, О.О.Лапоногова. Зроблено це об’ємно і правдиво, без купюр і без прикрас, що теж є цінністю цього видання.
З травня 2014 року донині, очолюючи оперативний штаб при НАМН України по наданню допомоги постраждалим на Майдані та в східних регіонах України, В.І.Цимбалюком чимало зроблено для якісного лікування поранених, повернення до повноцінного життя. Він був ініціатором створення консультативної групи з кращих професорів, академіків, членів-кореспондентів, кандидатів медичних наук, яка оперативно в складних умовах виїжджає в будь-який госпіталь країни для надання консультативної допомоги пораненим. Він ініціював і контролює роботу госпітальної бази Національної академії медичних наук, активно співробітничає з Міністерством оборони України, СБУ, МВС, Державною прикордонною службою України. Під його контролем інститути НАМНУ розробляють ефективні методики лікування бійців АТО на основі найсучасніших досягнень медичної науки.
Окремого розділу заслуговують його думки про вдосконалення практичної медицини, реалізація яких є життєво необхідною. Але про це розповімо в одному з наступних номерів «Трибуни». Ця ж стаття є спробою хоча б контурно означити справи і риси великого трудівника і подвижника науки Віталія Івановича Цимбалюка, взяті безпосередньо з його життя, минулого і сьогоднішнього, увійти в його внутрішній світ, доторкнутися до дарованого йому Богом таланта першовідкривача нових для медицини напрямків спасіння людей та усвідомити унікальну привабливість цієї Особистості, яка є нашою загальнонаціональною гордістю, всіляко сприяти йому в думках і діях своїх та попросити Всевишнього оберігати В.І. Цимбалюка і весь його славний рід від всіляких злощасть, дарувавши йому здоров’я, щастя, добро і Божу благодать. Та ще, Боже, поможи і надалі здобувати Віталію Івановичу в рідній медичній галузі успіхи такого масштабу, аби зірки позаздрили землі.
Всеукраїнський громадсько-політичний і теоретичний журнал "ТРИБУНА"
Автор: Валентина Меншун – головний редактор журналу, заслужений журналіст України
травень, 2016 р.
