Лікар загальної практики – сімейної медицини має бути спеціально підготовленим, щоб надавати медичну допомогу пацієнтам поважного віку
1 жовтня в усьому світі відзначається Міжнародний день людей літнього віку, проголошений 50 сесією Генеральної Асамблеї ООН. Населення поважного віку частіше потребує підвищеної уваги і надання медичної та соціальної допомоги.
Про стан і перспективи розвитку геріатричної допомоги населенню України наша розмова з головним позаштатним спеціалістом МОЗ України за спеціальністю «геріатрія», завідувачкою лабораторії соціальної геронтології Інституту геронтології НАМН України, віце-президентом Всеукраїнської ліги сприяння розвитку паліативної і хоспісної допомоги, професором Вірою Чайковською.
Віро Володимирівно, наскільки актуальні питання, що розглядає геріатрія, для України?
В. Ч.: Судіть самі. Україна належить до демографічно старих країн світу. Частка населення 60 років і старших становить 20,3 % з прогнозованою тенденцією до подальшого зростання. За даними Департаменту соціального і економічного розвитку ООН, вже до середини нинішнього сторіччя очікується збільшення цього показника в Україні до 38,1 %, зокрема частка людей 80 років і старших збільшиться в 3,5 рази.
На жаль, сучасний рівень надання медичної і соціальної допомоги населенню літнього віку в Україні не відповідає його реальним потребам і, як наслідок, призводить до зростання захворюваності та смертності. Про це свідчать і деякі показники. Зокрема, рівень поширеності хвороб серед населення старше працездатного віку, визначений за результатами комплексних медичних оглядів, вдвічі перевищує офіційні показники медичної статистики, отримані за даними звернень по медичну допомогу. Серед сільських жителів старше 70 років ця розбіжність становить навіть 6,4 рази. Такі дані свідчать про низьку доступність медичної допомоги для цієї верстви населення, що також підтверджує регіональний аналіз загальних рівнів летальності населення старше працездатного віку.
За станом здоров’я 43,1 % населення старше працездатного віку (41,8 % міських i 45 % сільських жителів) потребують періодичного медичного нагляду і профілактичних реабілітаційних заходів, 40,7 % (43,3 % i 37,2 %) – активного медичного нагляду і відновного лікування, 9,7 % (10,6 % i 8,3 %) – інтенсивного стаціонарного лікування з наступною низкою заходів медико-соціальної реабілітації, 6,5 % (4,3 % i 9,5 %) – постійної щоденної медичної та соціально-побутової допомоги у повному обсязі.
Серед населення у віці 70 років і старше – 18,3 % потребують щоденної соціально-побутової допомоги, 82 % постійно вживають ліки.
Серед осіб, яким понад 80 років, 20 % потребують спеціалізованої психіатричної допомоги. Потреби населення старшого віку в амбулаторній терапевтичній i спеціалізованій консультативній допомозі не задоволені на 47 %; реабілітаційному поліклінічному лікуванні – на 81 %; організації стаціонарів вдома – на 71,1 %; швидкій медичній допомозі – на 32,5 %; стаціонарному інтенсивному лікуванні – на 26,2 %; соціально-побутовому обслуговуванні – на 20,5 %. Для літніх жителів сільської місцевості показники якості та доступності медичної допомоги значно нижчі, ніждля міських.
Яким є стан служби геріатричної допомоги населенню в нашій державі?
В. Ч.: На сьогодні в Україні ми не маємо єдиної всебічно скоординованої на державному і недержавному рівнях системи геріатричної допомоги населенню.
Щодо загальних державних форм медико-соціальної допомоги літнім людям, вона надається в системі загальних закладів охорони здоров’я і спеціальних геріатричних структурах Міністерства охорони здоров’я, а також в системі амбулаторних і стаціонарних закладів Міністерства праці і соціальної політики й частково громадськими та релігійними організаціями: Товариством Червоного Хреста України, Карітас України, Хессед та іншими.
Первинною ланкою амбулаторно-поліклінічної допомоги літнім людям є дільничний лікар-терапевт (лікар загальної практики – сімейної медицини). На його робоче навантаження припадає до 60 % амбулаторного обслуговування і 90 % допомоги літнім хворим вдома. По суті він частково є геріатром і має бути спеціально підготовленим з питань геронтології та геріатрії.
Усім людям літнього віку надаються ті чи інші види амбулаторно-поліклінічної допомоги: від обов’язкових щорічних медичних оглядів інвалідів війни до постійного медичного нагляду з організацією стаціонару вдома для тяжких хворих.
Стаціонарна допомога надається в клініках усіх рівнів, а також у спеціалізованих геріатричних закладах: шпиталях для інвалідів війни, які функціонують у всіх регіонах країни, спеціальних відділеннях довготривалого лікування хронічних хворих у складі багатопрофільних лікарень. Психіатрична допомога надається літнім людям у загальній мережі закладів охорони здоров’я, зокрема у спеціалізованих кабінетах поліклінік, психіатричних лікарнях, психіатричних диспансерах, денних психіатричних стаціонарах. Широко нині застосовується практика лікування літніх людей у позалікарняних формах медичної допомоги: денних стаціонарах та стаціонарах вдома. Щоб геріатрична служба стала більш ефективною, важливо організувати реабілітаційну допомогу в клініках, а також в денних реабілітаційних відділеннях поліклінік i стаціонарів, реабілітаційних відділеннях i кабінетах у закладах амбулаторно-поліклінічної мережі, стаціонарних соціальних установ тощо.
Головною формою комплексного соціального обслуговування населення поважного віку є територіальні центри соціального
обслуговування пенсіонерів, до складу яких входять усі районні
структури соціально-побутової допомоги літнім самотнім людям та інвалідам. В Україні функціонують близько 700 таких центрів і 890 відділень соціального обслуговування вдома, які допомагають більш ніж 500 тис. самотніх непрацездатних громадян.
У межах цих закладів функціонують відділення медичної реабілітації та психотерапевтичної підтримки. Але, на жаль, ще нестала поширеною практика, коли б загальні соціальні служби надомної допомоги брали на облік самотніх старих людей з психічними розладами.
Усі зазначені форми амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної медико-соціальної допомоги розвинені в усіх регіонах України не однаково, а тому працюють не достатньо ефективно. Їхня діяльність не скоординована у єдину комплексну систему геріатричної допомоги населенню.
Для населення пенсійного віку рівні захворюваності, первинної інвалідності та смертності відповідно у 2,3; 1,5 i 8 разів вищі, ніж для людей працездатного віку, що викликано віковими змінами організму. А що кількість старих людей зростає, то й росте потреба активної підтримки їх з боку суспільства. Погіршення з віком стану здоров’я літніх людей супроводжується значними змінами обсягу і характеру їх потреб у різних видах медичної допомоги й обумовлює необхідність переорієнтації сучасних систем надання медичної допомоги населенню літнього віку на позалікарняні форми обслуговування.
Чи здатні позалікарняні форми медичного обслуговування задовольнити усі потреби пацієнтів?
В. Ч.: Вони не тільки не поступаються традиційному стаціонарному лікуванню, але й більш економічно вигідні. Іноземні фахівці довели, що надання адекватної профілактичної первинної медичної допомоги людям віком 65 років і старше на 17 % знижує рівень їх смертності та на 23 % підвищує бажання жити в громаді. І навпаки, відсутність систематичної первинної допомоги літнім людям обертається збільшенням їхньої потреби у госпіталізації.
Соціологічні дослідження, які проводилися саме серед літніх людей, вказують на те, що більшість літніх громадян хочуть отримувати медичну допомогу вдома чи у спеціалізованому центрі – майже 90 %, і лише близько 6 % опитаних бажають провести старість у будинках для громадян поважного віку. Тож щоб вдосконалити допомогу літньому населенню, необхідно розширити геріатричну діяльність сімейних лікарів, забезпечити проведення обов’язкових щорічних оглядів усіх людей пенсійного віку та запровадити посади патронажних геріатричних сестер. Важливо також організувати геріатричні консультативні лінії при центрах сімейної медицини.
Які причини заважають розвитку геріатричної служби і як можна їх усунути?
В. Ч.: Незадовільний стан надання медичної допомоги літнім людям зумовлений не лише соціально-економічними факторами, а й організаційно-кадровою неготовністю закладів до роботи з такими пацієнтами. За останні роки система підготовки та функціонування інституту геріатрів в Україні фактично була зруйнована. Кількість спеціалістів різко скоротилась, часто таких фахівців працює 2 – 3 на область – обласний, міський геріатр, лікар-геріатр соціальної установи. Тим часом, як спеціалісти із поглибленими знаннями вікової патології та геріатричної допомоги у терапії, неврології, психіатрії, ортопедії вкрай необхідні для медичного обслуговування ветеранів війни і праці у поліклініках (у подальшому – консультативних клініках госпітальних округів). Такі лікарі – як координатори й консультанти з геріатрії – дуже потрібні в широкій мережі госпіталів для інвалідів війни, відділень медико-соціальної реабілітації, відділень тривалого догляду, будинків-інтернатів, геріатричних пансіонатів та хоспісів. Надання статусу геріатра лікарям, які надають допомогу інвалідам та ветеранам, із включенням до їхніх обов’язків профільної координаційної і просвітницької роботи у медичних закладах суттєво підвищить ефективність геріатричної служби без додаткових фінансових витрат.
Головним сучасним напрямом геріатричної освіти в межах реформи в охороні здоров’я є підготовка персоналу сімейних амбулаторій щодо особливостей надання допомоги людям літнього віку. Це необхідно, адже населення України стрімко старіє. Координація геріатричних структур і чітке розуміння реальних потреб населення у тих чи інших видах послуг значно збільшать коефіцієнт корисної дії використаних ресурсів. А широка реабілітаційна спрямованість діяльності медичних і соціальних служб поступово стабілізує розмір наступних організаційних і фінансових витрат на забезпечення допомоги літньому населенню.
Враховуючи підвищений рівень психоемоційної напруги під час роботи з людьми літнього віку, яким властиві множинність й атиповість перебігу захворювань, часто на тлі початкових або виразних, когнітивних розладів, необхідно підвищити оплату лікарів-геріатрів до 30 % доплати. Серед визначених напрямів вдосконалення геріатричної допомоги сьогодні пріоритетом має стати найменш витратний і один із найефективніших – оптимізація геріатричної підготовки кадрів, передусім лікарів і медичних сестер на первинному рівні надання допомоги населенню.
Тому нині варто створити в Україні єдину міжгалузеву систему геріатричної підготовки кадрів. Розвиток допомоги населенню поважного віку ґрунтується на створенні мережі медико-соціальних структур, спеціалізованій підготовці кадрів, посиленні ролі середнього і молодшого медичного персоналу та сім’ї у проведенні лікувально-реабілітаційного процесу, орієнтації на надомні форми обслуговування.
Газета «Медичний світ»
http://www.medsvit.org/articles/1/335/v-ra-chajkovska-naselennya-ukra-ni-str-mko-star/
