В Україні почастішали випадки захворювань на лептоспіроз, які пов`язані з купанням у водоймах.
У Києві з початку року зафіксовано 13 випадків захворювання на лептоспіроз, з них два випадки – летальні. 7 випадків зареєстровано з початку року, ще 6 – у серпні.
Відтак через спалах інфекції закриті для купання 5 столичних пляжів.
Це ще не епідемія, втім у зв’язку із сезонним зростанням рівня захворюваності на лептоспіроз слід дотримуватись запобіжних заходів.
Чим небезпечна інфекція та як її уникнути?
ДУ "Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім.Л.В. Громашевського НАМН України" інформує щодо основних етіологічних, епідеміологічних та клінічних характеристик захворювання.
Серед особливо небезпечних природно-вогнищевих хвороб лептоспіроз залишається єдиною інфекцією, що реєструється на всіх адміністративних територіях України практично щороку.
Тяжкість перебігу (до 70% серед госпіталізованих хворих) і висока летальність від лептоспірозу (до 20%) обумовлює необхідність збереження достатньої настороги щодо даної інфекції.
Лептоспіроз – гостра інфекційна хвороба з групи зоонозів, що перебігає із гарячкою, загальною інтоксикацією, ураженням нирок, печінки, серцево-судинної та нервової систем, геморагічним синдромом. В Україні лептоспіроз реєструється в усіх областях, причому зберігається тенденція до подальшого зростання захворюваності.
Різноманітність клінічних проявів ускладнює своєчасну діагностику лептоспірозу, що веде до пізньої госпіталізації і погіршення прогнозу. Останнім часом тяжкість перебігу і високу летальність від лептоспірозу пов'язують зі зміною провідного серовару збудника та переважанням найбільш патогенного з них L. icterohaemorrhagiae.
Інтенсивність захворюваності на лептоспіроз у межах адміністративних територій України за період 1997 – 2014 роки:
За 7 місяців 2015 р. в Україні зареєстровано 84 випадки лептоспірозу, що на 67,7% менше, ніж за аналогічний період 2014 р. (124 випадки). Показник захворюваності на 100 тис. населення за 7місяців 2015 р. склав 0,19, проти 0,29 за аналогічний період 2014 року. Частка випадків, пов’язаних з водоймами (купання, риболовля тощо), у 2015 р. також знизилась у порівнянні з 2014 р. (40,4% та 53,2 % відповідно).
В м. Києві за 7 місяців 2015 року було зареєстровано 7 випадків лептоспірозу (0,2 випадки на 100 тис. населення), захворюваність зросла захворюваності на 1 випадок у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Серед усіх хворих на лептоспіроз 2 випадки, ймовірно, пов’язані з відпочинком та купанням в зонах, які офіційно віднесені до місць масового відпочинку на водних об’єктах м. Києва («Передмістна Слобідка» (Дніпровський район) та «Вербний» (Оболонський район), ще у 3 випадках захворювання пов’язані з утриманням та доглядом за хворою домашньою твариною (собакою). У всіх захворілих діагноз підтверджено лабораторно.
Етіологія
Хворобу спричинюють патогенні лептоспіри L. interrogans, яких за антигенною структурою налічується понад 200 серологічних варіантів, об'єднаних у 25 серогруп. Основне значення в патології людини мають серовари icterohaemorrhagiae, grippotyphosa, hebdomadis, canicola, pomona та ін. Лептоспіри утворюють екзотоксин і ферменти патогенності, а при їх загибелі вивільнюється ендотоксин.
У водному середовищі лептоспіри зберігають життєздатність від декількох годин до 100 днів. Вони є стійкими до низьких температур і навіть до заморожування. У той же час, швидко інактивуються при висушуванні, нагріванні, дії дезінфікуючих засобів, в тому числі кислот, препаратів хлору.
Епідеміологія
Лептоспіроз належить до природно-осередкових інфекцій. Природні осередки формуються дикими дрібними гризунами в заболоченій місцевості, приозерних заростях, заплавах річок. Антропургічні осередки виникають у населених пунктах і пов'язані з господарською діяльністю людини; в їх утворенні важливу роль відіграють синантропні гризуни, від яких заражаються свійські та промислові тварини.
Резервуаром збудника лептоспірозу є дикі гризуни (щури, миші), свійські (свині, велика рогата худоба, собаки) і промислові (лисиці, песці) тварини, які виділяють лептоспір у довкілля з сечею. Основним носієм серогрупи grіppotyphosa в Україні є звичайні полівки, pomona – польові миші, icterohaemorrhagіae – сірі щури.
Хвора людина не становить небезпеки щодо зараження інших людей. Пряма передача інфекції від людини можлива лише в разі вродженої інфекції та вигодовуванні дитини грудним молоком.
Механізм передачі збудника – аліментарний або контактний. Зараження відбувається під час вживання контамінованої води і харчів, купання, риболовлі, догляду за хворими тваринами, укусу гризуна. До групи професійного ризику інфікування належать тваринники, меліоратори, працівники м'ясокомбінатів, робітники очисних споруд і каналізації, мисливці, рибалки, шахтарі.
Сприйнятливість до захворювання висока, але частіше хворіють чоловіки – підлітки й дорослі. Серед хворих, як правило, переважають сільські жителі. Захворюваність міського населення відзначається за несприятливих санітарних умов – паводка, контакту зі стічними водами тощо.
Іктерогеморагічний лептоспіроз реєструється цілорічно через постійну присутність у житлі людини гризунів (сірих щурів, хатніх мишей), особливо в сільській місцевості. Контакт людини з природним середовищем, де серед тварин є носії grippotyphosa та інших лептоспір, переважно здійснюється під час купання, риболовлі, сільськогосподарських робіт, що й зумовлює підвищення захворюваності в літньо-осінній період із піком у серпні-вересні.
При лабораторному дослідженні зразків дрібних ссавців, що проводилося в рамках епідеміологічного нагляду та епідеміологічних розслідувань випадків лептоспірозу у людей, частка позитивних знахідок дорівнювала 70 – 100%. Частка сільськогосподарських та домашніх тварин, як лабораторно підтвердженого джерела інфекції, щороку є несуттєвою і коливалися в межах 1,8 – 6,2%. При плановому обстеженні мишовидних гризунів на лептоспіроз питома вага позитивних знахідок становила у 2015 р. 8,0%. У 2014 р. – 6,1%.
За останні роки ) зросла кількість випадків лептоспірозу, пов’язаних з відкритими водоймами (рибна ловля, купання, водні види туризму.
Показники захворюваності на лептоспіроз серед населення України протягом 1997-2014 рр. наведені нижче.
Після перенесеної хвороби залишається стійкий типоспецифічний імунітет, проте можливі повторні випадки, спричинені тим самим (дуже рідко) або іншим сероваром лептоспір.
Клініка
Інкубаційний період триває від 1 до 20 діб, частіше – 7-14 діб.
Для лептоспірозу характерний поліморфізм клінічних проявів. Симптоматика захворювань, спричинених різними сероварами лептоспір, суттєво не відрізняється. При лептоспірозі характерними вважають ураження печінки, нирок і судин.
Початок захворювання гострий, часто раптовий (хворі можуть зазначити навіть годину), з трясучим ознобом, гарячкою (підвищення температури тіла до 39-40 °С і вище), вираженими симптомами інтоксикації: загальною слабкістю, сильним головним болем, запамороченням, нудотою, блюванням; можливі збудження, марення, непритомний стан. Для лептоспірозу характерні міалгії, що тривають 8-10 діб, особливо в литкових м'язах, стегнах, попереку, дещо рідше виникають у м'язах спини, грудей, живота як під час рухів, так і в спокої. Біль у животі може симулювати картину гострого хірургічного захворювання. У частини хворих одночасно з'являються й артралгії. Часом міалгії відсутні.
Діагностика
Усі випадки захворювань, підозрілі на лептоспіроз, підлягають лабораторному обстеженню. Діагноз лептоспірозу у людини вважається встановленим при лабораторному підтвердженні підозрілих випадків.
У перші дні хвороби діагноз можна підтвердити виявленням лептоспір при мікроскопії у темному полі крові (під час гарячки), сечі (з 6-7-го днів), у лікворі (за наявності ознак менінгіту).
Лабораторна діагностика лептоспірозу основана на комплексі мікробіологічних, імунологічних та молекулярно-генетичних методів, які використовуються залежно від фази захворювання, та проводиться у відповідності до діючих нормативних документів. При діагностиці лептоспірозу використовують методи спрямовані на визначення самого збудника (прямі), так і серологічні (непрямі), спрямовані на виявлення його антигенів та специфічних антитіл. Матеріалом для дослідження на лептоспіроз є: кров, сеча, спинномозкова рідина хворих; трупний матеріал – кров, шматочки органів, ексудати. При виділенні культури лептоспіри з біологічного матеріалу хворого проводиться визначення її серогрупи.
Прямі методи включають виділення культури лептоспір, мікроскопію в темному полі, зараження експериментальних тварин, полімеразну ланцюгову реакцію, імунофлюоресцентну мікроскопію. Для визначення титру антитіл застосовують серологічні методи: мікроаглютинації та імуноферментного аналізу. Навіть мінімальне зростання титру антитіл в динаміці, як правило, дає змогу підтвердити діагноз. Достовірнішим вважається зростання титру антитіл в 4 рази і більше протягом перебігу хвороби.
Лікування
При встановленні діагнозу лептоспірозу обов'язкова госпіталізація в інфекційне відділення, за необхідності невідкладна допомога надається у відділенні інтенсивної терапії.
Хворих виписують після клінічного одужання.
Необхідно пам’ятати – при несвоєчасному зверненні за медичною допомогою виникають тяжкі ураження печінки і нирок, що ведуть до смерті. При тяжкому перебігу смерть може наступити вже через 5 днів після початку захворювання. У хворого на лептоспіроз кожний втрачений день зменшує шанси на виживання, пам’ятаючи про це, хворому з високою температурою необхідно негайно звернутися до лікаря і лікуватися тільки у лікарні.
ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ЛЕПТОСПІРОЗУ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ ХВОРОБИ
Догоспітальний етап:
1-3 доба захворювання (наявність гіпертермії, відсутність органних уражень).
Призначають перорально в терапевтичних дозах один з антибіотиків: ампіцилін, оксацилін, еритроміцин, спіраміцин, левоміцетин, цефалоспорини, ципрофлоксацин, левофлоксацин тощо. Лептоспіра чутлива практично до всіх антибіотиків. Прийом рідини проводять перорально в обсязі 30-40 мл/кг маси (що відповідає 2-4 л/добу переважно з лужним середовищем).
Перший госпітальний етап:
період розвитку і розпалу захворювання, розвиваються порушення у серцево-судинної, нирково-печінкової, дихальної системах, виникають гемокоагуляційні порушення.
Призначають:
– парентеральну антибіотикотерапію в середніх терапевтичних дозах (цефалоспорини 1,2,3-го покоління, пеніциліни, беталактамні антибіотики, фторхінолони);
– парентеральну інфузійну терапію сольовими розчинами з осмолярністю не менше 300 мосм/л: ДВК, трисоль, розчин Рінгера;
– оральний прийомом розчинів у співвідношенні парентерально-орального введення 60/40. Основна умова – підтримка водного балансу організму і центрального венозного тиску.
– гормонотерпія призначається в залежності від тяжкості перебігу захворювання.
– при гострої нирково-печінкової недостатності використовують сечогінні препарати в середніх терапевтичних дозах.
Також показано проведення:
– сорбційної терапії (ентеросорбційної) зі стимуляцією евакуаторної активності кишечнику.
– плазмаферезу з об'ємом сепарації плазми до 400 мл/ добу.
– озонотерапії озонованим фізіологічним розчином.
У найбільш важких випадках проводиться ультрафільтрація крові, гемосорбція.
Другий госпітальний етап:
період регресу органо-системних уражень, поліурії.
Парентеральна інфузійна терапія проводиться сольовими розчинами з осмолярністю менше 300 мосм/л). Показано оральний прийомом мінералізованої рідини. Співвідношення парентерального і орального введення 40/60 – 30/70. Обсяги рідини, що вводяться, повинні підтримувати водно-електролітний баланс, кровообіг на фізіологічному рівні.
Диспансерний нагляд
За перехворілими протягом 6 місяців наглядають інфекціоніст, терапевт, нефролог, окуліст, невролог. Раз на місяць проводять контрольні дослідження крові, сечі, після жовтяничної форми – біохімічний аналіз крові. За наявності стійких залишкових явищ спостереження продовжують відповідні спеціалісти. Протягом року після перенесеного лептоспірозу в 1/3 реконвалесцентів можуть формуватися хронічний гепатит із доброякісним перебігом, дискінезія, запалення жовчних шляхів і підшлункової залози, хронічна патологія нирок.
Протиепідемічні, протиепізоотичні та профілактичні заходи
Заходи, що проводяться в природних вогнищах, мають за мету передусім їх виявлення та оздоровлення. Серед заходів профілактики лептоспірозу в антропургічних вогнищах пріоритетними є дератизація, спрямована на боротьбу із синантропними гризунами (мишами, щурами), а також своєчасна діагностика лептоспірозу у сільськогосподарських та домашніх тварин, що дає можливість попередження забруднення джерел водопостачання і продуктів харчування, а також забруднення відкритих водойм, які можуть використовуватись для купання. Важливо враховувати офіційну інформацію щодо епізоотичної та епідемічної ситуації в Україні.
В епідемічному осередку роблять заключну дезінфекцію (як при кишкових інфекціях), дератизацію; проводять лабораторне обстеження хворих із гарячкою і тих, хто перехворів протягом останнього місяця; здійснюють термічну обробку продуктів тваринного походження, води. Важливе значення має санітарно – освітня робота.
Щоб запобігти зараженню на лептоспіроз купатися необхідно тільки на спеціально відведених, облаштованих туалетами водоймах, дотримуватися правил особистої гігієни, не вживати в їжу немиті овочі і фрукти та воду з відкритих водойм !!!
За матеріалами:
– наукової брошури «Епізоотологічні та епідеміологічні аспекти лептоспірозу в Україні», рекомендованої до друку на засіданні методичної комісії «Інститут ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України» (протокол № 3 від 4 листопада 2014 р.) та на засіданні Вченої ради ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України (протокол № 8 від 4 листопада 2014 р.);
– оперативної інформації Державної санітарно-епідеміологічної служби України та Головного управління Держсанепідслужби у м. Києві.
