13 січня 2022 р. виповнилося 103 роки від дня народження людини з Великої Літери, мудрого вчителя, засновника провідної школи терапевтів та кардіологів в Україні та світі, першого директора Інституту терапії (який зараз національний та носить її ім’я), фундатора створення Академії медичних наук України, жінки з міжнародним визнанням, яка пройшла складні шляхи війни, почесного громадянина міста Харкова, лікаря, науковця, видатної особистості академіка Любові Трохимівни Малої.
Ще раз згадаємо віхи її життя…
Любов Трохимівна Мала народилась 13 січня 1919 р. У 1938 р. закінчила лікувальний факультет Харківського медичного інституту. Свій трудовий шлях розпочала лікарем амбулаторії 1938-1941 р. З червня 1941 р. по вересень 1946 р. – військовий лікар, заступник начальника сортувального шпиталю, евакошпиталів, заступник начальника лікувального відділу Харківського військового округу. У 1946-1949 Л. Т. Мала – клінічний ординатор, 1949-1952 – асистент, 1952-1954 – докторант, 1954-1955 – доцент кафедри внутрішніх хвороб Харківського медичного інституту. У 1950 році вона захистила кандидатську дисертацію на тему “Туберкулінодіагностика в клініці внутрішніх хвороб”, у 1954 – докторську дисертацію “Про зміни серцево-судинної системи при туберкульозі”. Згодом професор, завідувач кафедри шпитальної терапії Харківського державного медичного університету (1955-2003), організатор провідної школи терапевтів і кардіологів в Україні, підготувала 36 докторів і 188 кандидатів наук.
Усе життя Любов Мала вважала терапію основною галуззю клінічної медицини. «Саме терапевт здійснює синтез профілактичної, лікувальної та реабілітаційної роботи, що дозволяє йому залишатися у теперішньому та майбутньому провідною фігурою охорони здоров’я.», – наголошувала вона, коли доводила необхідність створення Інституту терапії, про який мріяла довгі роки і який був створений у 1986 р., директором якого вона стала і була до останніх днів життя.
За згадками учнів Л.Т. Мала – класичний професор старої школи, з вільним володінням педагогічними прийомами, прекрасним знанням етики, деонтології, латині, доброзичливістю, зацікавленістю в долях молодих колег, стимуляцією у них здорової конкуренції та ініціативності. Вона була вимогливим, суворим Учителем, але ніколи не нянькою, що не нав’язувала своєї думки, не терпіла неуваги до хворого, запізнень на роботу, приходила на службу раніше за інших, багато хто бачив її розсудливість, але не багато душевність, адже вона не всіх пускала в свій внутрішній світ.
Для Любові Трохимівни була характерна безмежна відданість своїй справі, жага знань, постійне спілкування з різними людьми, гостинність, скромність у побуті, безмежна любов до батьків і вчителів, дбайливе ставлення до рідних, близьких, прагнення допомогти землякам, простим людям, висока вимогливість до себе і співробітників, колосальна працездатність, прагнення до пізнання, здатність вибирати перспективний напрямок діяльності, висока загальна ерудиція, чуття і безпомилковість в постановці діагнозу, відкритість, бажання і вміння співпереживати, готовність допомогти, майстерність в спілкуванні з людьми, якості гарного психолога, афористичність мови, талант лектора і оратора.
Для Л.Т. Малої була принадна висока культура, вона знала напам’ять великі фрагменти прози і поезії, цитувала їх точно і завжди до місця, була добре обізнана в історії Стародавнього світу, епохи О. Македонського, у культурі Індії, любила читати Ґолсуорсі, сонети Шекспіра, слухати російські романси, народні пісні, добре розбиралася в класичній музиці, літературі, живопису, часто відвідувала концерти, виставки, кінофестивалі, любила прогулянки містом, дбайливо ставилася до дітей співробітників.
Серед її улюблених фраз:
«Ми не генії, але безумовно, люди серйозні, що працюють якісно»;
«Що таке деонтологія? На мою думку, це перш за все здатність лікаря навчити людину не хворіти, а якщо він вже захворів – якомога раніше розпізнати хворобу і правильно лікувати»;
«Я працюю з людьми, яких дуже люблю. Відданість мого колективу робить мене щасливою. Без нього я просто не змогла б прожити. Адже це – моя сім’я»;
«Я мрію, щоб прийдешні покоління жили мирно, дружно і щасливо. Хочу сподіватися, що це обов’язково буде»;
«Сили жити і працювати мені дає любов до обраної спеціальності, свідомість того, що моє життя і робота проходять на благо Людства, безмежна жага пізнання, висока відповідальність, а також виключно добре ставлення до мене тих, кого я щиро люблю, хто мені допомагає у важкі дні мого життя»;
«Головне – бути хорошим лікарем; якщо хоча б одна мати не втратить сина або один батько або чоловік повернеться в сім’ю після хвороби – то ми працюємо не марно».
Щодо смерті її погляди були дуалістичними:
«Я хочу, щоб останній день мого життя був останнім моїм днем роботи», – Л.Т. Мала.
Померла Л.Т. Мала 14 квітня 2003 після важкої нетривалої хвороби на 85-му році життя. Похована академік Л.Т. Мала на алеї Героїв на 2-му кладовищі в м. Харкові, де в 2004 році був встановлений бронзовий бюст Великому Терапевту.
Академік Л.Т. Мала була взірцем загальнолюдських та професійних здібностей, провідні риси її характеру, улюблені фрази, цитати стали «крилатими» для учнів Великого терапевта.
Співробітники установи згадують яскравий творчий шлях видатного вченого, зберігають і продовжують традиції Л. Т. Малої в своїх наукових дослідженнях, розвивають лікувальну та освітню діяльність, пам’ятаючи її яскравий вислів: «Я впевнена, що на непростому шляху життя і творчості поколінням лікарів XXI століття, факелом надії і гарантом звершень будуть чудові представники, творці медицини попередніх десятиліть …» – Академік Л.Т. Мала, 2001 рік.
Світла їй пам’ять
Джерело: ДУ «Нацiональний iнститут терапії iменi Л.Т. Малої НАМН України»
